Перша школа знаходилася в центрі села,  а друга пізніше була відкрита на хуторі «Чистець». В зв’язку з тим, що 14 грудня 1942 року Старе Село було спалене німецько-фашистськими загарбниками, документів про заснування першої школи не збереглося. Це могла бути будівля «царської школи». Тому історія школи написана із слів жителів села, які навчалися в школі в ті далекі роки. Знову за спогадами Лісовця Матвія Яковича [див. Додаток 4], який свідчить: 

«Це я пам’ятаю точно, що моїм першим вчителем був уродженець Старого Села -  Лісовець Самійло Савич 1896 року народження.

Самійло Савич  в свої молоді роки вступив до гімназії в м.Несвіж Мінської губернії. Продовжив навчання в Кадетському корпусі  м. Москви, став офіцером. Володів трьома мовами: польською, німецькою і російською. Був учасником бойових дій Першої Світової війни у 1914 році. Після громадянської війни польська влада запропонувала Самійлу працювати вчителем у рідному Старому Селі у Першій школі»

За свідченням односельця Свиридовича Антона Тихоновича 1927 р. н., подаються такі дані:

«Перша польська школа стояла у центрі села, на тому місці, де тепер знаходиться продуктовий магазин підприємця Чуриловича Юрія Панасовича [див. Додаток 5].    Я пам’ятаю, будівля була вже старою, але спеціально побудована під школу. Будівля розміром сягала до 15 метрів. При центральному вході у школу,  ліворуч, знаходилась зала, а праворуч - двері у квартиру вчителів, посередині коридор, було 2 класи.    Перша школа стояла, де зараз акації, на тій самій центральній вулиці села, що й тепер. Перед школою був плац «бойско». Німці  спалили школу 14 грудня 1942 року».

Перша польська школа мала 4 класи:

             1 клас – 1 рік             2 клас – 1 рік

             3 клас – 2 роки          4 клас – 3 роки

         Діти вивчали такі предмети: арифметику, читання, каліграфію, малювання, Закон Божий, польську мову, а старші класи ще й  різьбу по дереву.

Вчителями  першої школи були уродженці України, Росії, Білорусії, Польщі та ін., серед них був  і священик місцевої православної церкви «Николаевская» Шестакович (прізвисько «Соколік»), який мав власну пасіку в селі. При царизмі закінчив школу вчителів. Був депутатом Сейма Столінського повіту. Пізніше переселився у с. Ольшани, далі – у с. Беловуша (Білорусія). Перебував у засланні. Після нього вчителювали ще три священики – Ярошевич, Бжевич і Пижевич Микола з с. Рубель (Білорусія).  Помістя, майно, коней і його самого знищили німці того страшного дня 14 грудня 1942 року.

Вчителі – священики проводили предметні уроки та уроки церковної служби і молитви. Діти, які відвідували польську школу, перед уроками і опісля проказували молитви. Ось молитва, яку проказували перед уроками:

«Як ви хчеце дзеці, а я до вас тольки по польськи».

За свідченням Свиридовича Андрія Філімоновича:

«Вчителював також польський вчитель Окунь Федір Федорович, офіцер революції, який дуже гарно грав на скрипці, володів  польською, російською і німецькою мовами». Цей період також згадує Пишняк Катерина Антонівна 1931 р. н., яка закінчила один клас польської школи і переведена була у другий клас радянської школи в цьому приміщенні Першої школи в селі. Катерина Пишняк пригадує вивчені вірші у першому класі польської школи:

Далі продовжує Андрій Свиридович: «Коли наближалася Велика Вітчизняна війна, до школи прислали вчителя із Одеси – Сербінова Івана Івановича, який дуже гарно грав на фортепіано (піаніно). Він був старшим вчителем, а Окунь Федір Федорович допомагав йому (1939-1942 рр.). Навчання  проводилося вже російською мовою».

У школі навчались діти різних національностей: українці, білоруси, росіяни, поляки та євреї.

Приміщення Першої школи було спалене німцями 14 грудня 1942 року.

Таку школу закінчили: Пишняк Микола Олександрович (1927 р.н.) та, Шльомич Федір Степанович (1927 р.н.).

У 1933-1942 рр. багато старосільців проживало як у селі, так і на хуторах. Одним із найбільших був хутір Чистець, до якого прилягали інші хутори: Блізничє -1, Блізничє- 2, Сови, Низьке лядо і ін.

Разом нараховувалося 43 будинки. [див. Додаток 6 ].

За свідченням Антона Тихоновича:

«Приблизно у 1938 році на хутір Чистець приїхав староста із Століна для відкриття Другої польської школи. Так, як  Чистець був у центрі окружних хуторів найбільший і мав перехресні дороги, тому там рішили відкрити ще одну школу. Дітям легше було приходити в школу саме сюди. Саме цей будинок слугував і як приміщення для прихожан церкви Християн віри Євангельської. У період польського панування староста уклав договір з власником приміщення будинку Лісовцем Миколою Матвійовичем (1903 р.н.), який разом з сім’єю проживав у даному будинку. Після цієї події приміщення, як школа, стала закриватися на замок. Вихід із складного становища сім’ї був таким, що до цього будинку Микола Матвійович добудував ще три стіни, аби було де жити дев’ятьом дітям. Таким чином в цьому будинку була друга польська школа, а згодом і радянська в 1940-1942 рр.». [див. Додаток 7 ].

Розміри будівлі сягали більш за 10 метрів без прибудови.

Навчання у Другій школі проводилося польською мовою, а пізніше - в радянській школі - російською та українською. Приміщення  школи не було      пошкоджено, але навчання дітей закінчилося у той страшний день для села 14 грудня 1942 року , коли все горіло навкруги – діти, батьки, будинки і земля.

У цій школі навчалися у 1940 році: Пишняк Антон Васильович, Пишняк Лісавета Василівна, Сузинович Дмитро Антонович, Петровець Ганна Петрівна ( 1928 р.н.). Ганна Петрівна свідчить: « Я пам’ятаю ім’я свого вчителя, його звали  Василь, прізвища не пам’ятаю. В мій клас ходило до 20 учнів. Ми тоді з батьками проживали на хуторі Блізничє, а в школу ходили на хутір Чистець».

Пізніше, у 1949-1950 роках, приміщення другої школи було перевезене власником будівлі, Лісовцем Миколою Матвійовичем, до центру села. Довгий час в ньому знаходилась місцева лікарня та проживали  лікарі і  вчителі. Серед них: Гордійчук Василь Андрійович – лікар та  вчителька Гордійчук      ( Гаврилюк) Галина Самійлівна.

На даний час, у цьому будинку  в Старому Селі проживає наймолодша    донька Миколи Матвійовича, Тетяна Миколаївна. Саме цей будинок є свідком минулого лихоліття жителів села, наших дідів та прадідів, в стінах яких здобували освіту наші предки. [див. Додаток 8].